Поки мати стояла на похороні свого сина, вона раптом почула голос і побігла до закритої труни. Ледь вона її відкрила, як закричала від того, що побачила всередині, і всі присутні завмерли від цього видовища… 😱😱😱😱
Осінній вітер різко пронизував повітря, а холодний дощ падав дрібними краплями. Люди, які прийшли на кладовище попрощатися з померлим, тремтіли, загортаючись у шарфи й коміри пальт. У всіх було лише одне бажання: щоб усе це якнайшвидше закінчилося.
І тільки мати залишалася стояти біля труни. Вона не помічала ні холоду, ні дощу. Біль розривав її зсередини. Здавалося, її серце ось-ось розірветься від відчаю.
Сльози текли її запалими, сірими щоками й змішувалися з краплями дощу. Час від часу вона торкалася обличчя мокрою хустинкою і дивилася лише в одну точку перед собою: на закриту кришку труни. Там, усередині, був її маленький хлопчик, її єдина дитина, сенс її життя, якого більше не було.
І вона не могла побачити його востаннє. Не могла поцілувати його заплющені очі, чоло й щоки. Не могла погладити його руки й плечі. Вона не могла зробити нічого.
Труну було герметично закрито. Їй сказали, що так повинно бути і що так краще. Але чи справді тепер було краще? Життя закінчилося.
Поруч із матір’ю стояла інша жінка, молода й красива. Дивно, але жалобний одяг ідеально їй пасував і підкреслював її ніжні риси, надаючи їй певної аристократичної блідості. Іноді жінка витирала сльози тонкими пальцями й глибоко зітхала.
І все ж вона не дивилася на труну. Її погляд був спрямований до сірого неба, а злегка припухлі губи тихо щось шепотіли. Напевно, слова прощання.
Люди перешіптувалися й дивувалися, як така красива жінка могла стати вдовою в такому молодому віці, і якою несправедливою була ця доля. Потім вони одразу казали, що настав час завершувати церемонію, бо мати, Кетрін, могла знепритомніти й упасти в могилу разом зі своїм сином.
Але Кетрін нічого не чула й нічого не сприймала. Вона згадувала. Картини минулого миготіли в її свідомості, наче калейдоскоп. Вона не відчувала ні холодного дощу, ні вітру; залишалися лише біль і спогади.
Їй було лише 20 років. Вона бігла до Майкла, щоб сказати йому, що в них буде дитина, радісна й щаслива. Це був початок весни. Під її ногами утворювалися калюжі, а сонце час від часу визирало.
Кетрін заплющила очі й усміхнулася. Вона прийде туди, розповість своєму коханому все, він візьме її в обійми, і разом вони побіжать до мерії, щоб подати заяву. Інакше й бути не могло, бо Майкл так сильно її кохав.
Але двері його квартири відчинила інша дівчина, одягнена в сорочку Майкла. Кетрін нічого не сказала й зробила крок назад. Майкл з’явився позаду дівчини й подарував їй глузливу усмішку.
Дівчина презирливо усміхнулася й подивилася на Кетрін. Вона вже не пам’ятала, як утекла. Отямилася в гуртожитку.
Дівчата оточили її, втішали й казали, що Майкл обов’язково повернеться, щоб попросити вибачення. Але він не повернувся. Пізніше Кетрін дізналася, що Майкл одружився з тією дівчиною.
Кетрін повернулася додому до матері. Там народився її Ейден — її маленьке сонце, її світло. Кетрін була глибоко вдячна матері за підтримку і за те, що вона не відвернулася від неї попри осуд людей.
Бо вважалося ганьбою, що її донька завагітніла, не закінчивши навчання, і залишила школу. Але її мати, сильна жінка, зуміла змусити плітки замовкнути. Люди ставилися до неї з повагою, коли бачили її, бо Марта Вілсон була не звичайною людиною; вона була головою міської ради.
Оскільки сама вона стала вдовою ще молодою, то знала, яким важким може бути життя, але завжди підтримувала доньку й казала їй, що вона ще буде щасливою. Але яке ще щастя було потрібно Кетрін, коли вона вже мала все, чого хотіла: свого маленького сина, сенс свого життя?
Пізніше, коли Ейден підріс і почав ходити до дитячого садка, Кетрін закінчила навчання й почала працювати в школі.
З часом мешканці села зрозуміли, що Кетрін не була однією з тих легковажних дівчат. Вона була серйозною, розумною, хорошою матір’ю — вона просто зробила помилку. Ось і все.
Таке трапляється. Багато добрих чоловіків приходили просити її руки, але Кетрін не прийняла жодного з них. Хто захоче чужу дитину? Вона була впевнена: ніхто.
Вона боялася, що чужий чоловік може скривдити її дитину. Ні, це того не варте…
