Щасливий день нарешті настав. У домі було шумно й тепло. Батьки щойно повернулися з пологового будинку й запросили всіх близьких подивитися на новонародженого. Бабусі, тітки, дядьки, хрещені — усі прийшли з подарунками, квітами та привітаннями.
— Ну де він? — нетерпляче спитала тітка, знімаючи пальто.
— У дитячій, — усміхнулася мама. — Тільки обережно, він спить.
Першою зайшла бабуся. Вона нахилилася над ліжечком, подивилася на дитину й раптом різко випрямилася. Її обличчя зблідло, губи затремтіли.
— Господи… — прошепотіла вона і, не сказавши більше ні слова, швидко вийшла з кімнати.
Усі переглянулися, але вирішили, що бабусі просто стало зле. До кімнати зайшла тітка. Минула секунда, потім ще одна. Потім пролунав короткий переляканий зітх.
— Ні… ні… — тихо сказала вона й майже вибігла в коридор, притискаючи руку до рота.
— Що відбувається? — нервово запитав батько.
— Що ви там бачите? — додала мама, відчуваючи, як усередині наростає тривога.
Родичі заходили один за одним і майже одразу виходили. Хтось мовчав, хтось хрестився, хтось відвертався і не дивився батькам у вічі. У дитячій ставало дедалі тихіше, а в коридорі — дедалі напруженіше.
— Досить, — не витримала мама. — Я сама подивлюся.
Вона підійшла до ліжечка, руки тремтіли. Батько стояв поруч, не наважуючись зробити крок. Мама повільно нахилилася й обережно підняла ковдру.
І в цю мить їх буквально вразило те, що вони побачили.
Мама підійшла до ліжечка. Серце билося так голосно, що здавалося, його чують усі. Вона нахилилася й уважно подивилася на дитину. І в цю мить усе стало ясно.
Малюк зовсім не був схожий на батька. Ні формою обличчя, ні лінією губ, ні розрізом очей. Зате була інша схожість. Така, від якої холод пробіг по спині.
Мати одразу ж усе зрозуміла.
Родичі помітили, що новонароджена дитина схожа на її найкращого друга, з яким вони росли разом, дружили родинами, а тепер у кожного була своя сім’я.
І ще одна деталь. На щоці дитини була маленька родима пляма. Точно така ж, як у найкращого друга матері.
Мама повільно випрямилася. Руки тремтіли, у голові стояв гул. Батько підійшов ближче, заглянув у ліжечко й завмер. Він ще раз подивився на дитину, потім на матір.
— Ти зрадила мені, — глухо сказав він.
У кімнаті запала тиша. Та сама, у якій більше не потрібно нічого пояснювати. Таємниця, яку знали всі родичі, розкрилася сама.
І щасливий день, який мав стати початком нового життя, перетворився на мить, після якої вже нічого не можна було повернути назад.
