У горах стояв сильний мороз. Озеро було майже повністю вкрите льодом, але в одному місці вода залишалася відкритою. Саме там борсався вовк. Він провалився в ополонку і не міг вибратися.
Лід під його лапами кришився, він ковзав і знову занурювався у воду. З кожною хвилиною він слабшав. Голова ледь трималася над поверхнею, дихання збивалося, шерсть намокла і тягнула його вниз.
Поблизу йшла літня жінка, вона збирала хмиз. Вона почула плескіт і дивний хрипкий звук. Підійшовши ближче, побачила, як тоне величезний сірий вовк. Звір майже перестав боротися.
Старенька не стала думати про страх — перед нею був дикий звір, який міг бути небезпечним. Вона швидко знайшла довгу суху гілку, лягла на лід, щоб не провалитися, і обережно поповзла до ополонки. Лід тріщав під нею, але вона рухалася повільно й акуратно.
— Тримайся, — тихо сказала вона, простягаючи гілку.
Вовк спочатку вишкірився, але сил на злість у нього не було. Він ухопився передніми лапами за палицю. Жінка потягнула. Руки тремтіли, спина нила, але вона не відпускала. Лід знову тріснув, вода хлюпнула на край, і нарешті важке тіло вовка опинилося на поверхні.
Звір лежав, важко дихаючи. Одна задня лапа була вивернута — було видно, що вона зламана. Вовк не намагався напасти. Він просто дивився на жінку, ніби розумів, що вона щойно врятувала йому життя.
Але в ту мить… Із лісу вийшли Вони… Старенька завмерла від страху 😱😲
Жінка вже збиралася відповзти назад, як раптом відчула на собі чужі погляди.
З-за дерев повільно вийшли тіні. У морозному повітрі блиснули десять пар очей. Це була зграя. Вовки відчули запах людини й наближалися, готові напасти. Вони не розуміли, що саме ця людина витягла їхнього товариша з крижаної води.
Літня жінка завмерла. Тікати було нікуди, та й не встигла б вона.
І в цю мить поранений вовк із труднощами підвівся. Він став перед жінкою, закрив її своїм тілом і загарчав на зграю. Гарчання було слабким, але в ньому відчувалася рішучість. Вовк дивився на своїх, ніби даючи зрозуміти, що цю жінку чіпати не можна.
Зграя зупинилася. Кілька секунд ніхто не рухався. Потім один із вовків опустив голову, і решта почали повільно відступати.
Поранений вовк ще раз озирнувся на жінку. В його погляді не було страху чи злості — лише спокій. За кілька секунд він повернувся і, кульгаючи, пішов за своєю зграєю.
Жінка залишилася одна на льоду. Вітер знову підняв сніг, ніби нічого й не сталося.
