Марія ненавиділа Анну. Уже два роки молода фельдшерка не відходила від Девіда — законного чоловіка Марії. Анна завжди знаходила привід опинитися поруч: то терміновий виклик, то «випадкова» зустріч біля магазину, то затягнута розмова після огляду. Вона усміхалася надто впевнено й дивилася на нього так, ніби дружини поруч просто не існувало.
Марія не мовчала. Вона кілька разів прямо говорила Анні триматися подалі від її родини. Але Анна лише спокійно відповідала, що Девід — доросла людина і сам вирішує, з ким йому спілкуватися. Іноді вона з усмішкою додавала, що якби чоловік був щасливий удома, він би не шукав уваги на стороні.
Ці слова Марія не могла забути.
Девіду нещодавно виповнилося сорок, він багато працював, часто їздив районом. І одного вечора його серце просто зупинилося. Усе сталося швидко.
Коли Анна почула новину, вона прийшла до дому Марії, щоб попрощатися з коханою людиною. На похороні вона стояла осторонь, не підходячи до труни. Вона розуміла, що не має права бути поруч. Вона стояла бліда, з почервонілими очима. Вдова підійшла до неї й тихо сказала, що ніколи її не пробачить. Вона звинуватила Анну в тому, що та зруйнувала їхню сім’ю й довела Девіда до могили.
— Ти скоро помреш, бо я поклала твою фотографію в труну до твого коханця.
Анна нічого не відповіла й пішла. А за кілька днів сталося неймовірне 😨😱
У ніч смерті чоловіка Марія дістала з шухляди стару фотографію Анни. Вона довго дивилася на знімок, а потім тихо, поки в домі нікого не було, підійшла до труни й поклала фото на груди Девіду. Їй здавалося, що так вона покарає суперницю.
Вдова сама розповіла коханці про фотографію в труні. І зробила це не випадково.
Марія знала, що їхнє село живе чутками й прикметами. Люди тут вірять у знаки, прокляття й «псування» сильніше, ніж у лікарів. Саме на це вона й розраховувала.
Після похорону вона підійшла до Анни й голосно, щоб чули сусіди, сказала, що поклала її фотографію в труну Девіду. І додала, що за такі речі завжди доводиться платити.
Люди одразу насторожилися, почали перезиратися, а до вечора селом уже пішли розмови.
Але справжня причина була іншою.
Марія вирішила позбутися суперниці тихо й так, щоб ніхто не пов’язав це з нею.
Через кілька днів Анна раптово відчула себе зле. Спочатку слабкість, потім нудота, сильний біль у животі. За добу вона вже не могла встати з ліжка.
Селом одразу поповзли чутки. Люди шепотілися, що це прокляття вдови. Казали, що не можна класти чужу фотографію в труну, бо мертві забирають із собою того, хто на знімку.
Бабусі біля криниці хрестилися й запевняли, що все сталося за законом «вищих сил».
Марія мовчала. Вона робила вигляд, що й сама здивована. Навіть показово ходила до церкви.
Але Анна не вірила в містику. Вона була медиком і знала, що її стан схожий на отруєння. Симптоми були надто очевидні.
Вона згадала, що останніми днями їй приносили їжу сусіди. Воду також передавали через знайомих. Анна перестала їсти все, що отримувала з чужих рук. Перейшла лише на запаси, які купувала сама. Почала пити воду з запечатаних пляшок.
За кілька днів їй стало легше.
Тоді вона зрозуміла, що хтось справді хотів її смерті. І єдина людина, кому це було вигідно, вже голосно оголосила всьому селу про «прокляття».
