Діти давно забули про матір, яка жила сама в селі. Вони місяцями їй не телефонували, не цікавилися її здоров’ям і навіть не приїхали, коли вона померла. Про похорон повідомив сусід. Він сказав, що ховатимуть за два дні.
Донька Анна одразу вирішила не їхати. У неї була сесія, борги по навчанні, і грошей не було. Витрачати останні кошти на дорогу та похорон вона не збиралася, тим більше що не хотіла бачити родичів і слухати докори. Відносини з матір’ю давно були холодними.
Друга донька, Вікторія, дізналася про смерть матері вже за кордоном. Вона щойно заселилася в готель із подругою і планувала відпустку. Вікторія швидко підрахувала, скільки коштуватиме зворотний квиток і скільки грошей вона втратить через скасовану поїздку. Рішення здалося очевидним — продовжити відпочинок.
Син Даніель дізнався новину вранці, під час сніданку. Він вислухав повідомлення спокійно, без емоцій. Формально він міг узяти вихідний на роботі — причина була поважною. Але летіти було далеко, та й із матір’ю його давно нічого не пов’язувало. Теплих почуттів не залишилося ні до неї, ні до сестер.
На похороні було мало людей: сусіди, кілька знайомих і колишні колеги покійної. Біля могили стояв сусід і молода дівчина, яка допомагала йому. Ані Анна, ані Вікторія, ані Даніель не були присутні. Хтось тихо сказав, що діти так і не приїхали.
Через кілька днів усіх трьох викликали до нотаріуса. Саме тоді Вікторія вирішила прилетіти і відкласти відпустку, у Анни дивом з’явилися гроші, а син узяв вихідний на роботі. Вони були впевнені, що будинок матері поділять між ними порівну, як того вимагає закон. Але всередині росло неприємне відчуття, що все буде не так просто.
Кабінет нотаріуса знаходився недалеко від центру. Біля входу Вікторія побачила Даніеля, який стояв прямо, з його звичною військовою поставою. Анна теж була там, із напруженим обличчям.
Нотаріус почав читати заповіт. Вікторія нервово постукувала нігтями по телефону, Анна не знаходила собі місця, а Даніель мовчки стискав пальці.
Коли нотаріус дочитав текст до кінця, усі троє ледь не посивіли… 😨😲
Нотаріус дочитав заповіт до кінця і зробив коротку паузу. Потім спокійно повідомив, що будинок підлягає продажу, а всі виручені гроші будуть перераховані до благодійного фонду допомоги одиноким літнім людям.
Але це ще не все.
Окремим пунктом у документі зазначалося, що всі фінансові зобов’язання матері переходять до дітей. Кредити, борги та неоплачені рахунки розподілялися між ними порівну. Жодного майна, жодних заощаджень вони не отримували.
Анна першою зрозуміла сенс почутого і поблідла. Вікторія різко відклала телефон, а Даніель повільно випрямився, наче не одразу повірив своїм вухам.
Нотаріус продовжив читати останню частину заповіту. Це було особисте пояснення матері, написане від руки:
«Я все життя витратила на них. Особливо на навчання сина. Ці борги — за його освіту. Нехай тепер він сам із цим розбереться».
У кабінеті стало тихо. Вони не лише нічого не отримали. Вони пішли звідти з тим, чого завжди намагалися уникати — із чужими боргами та власною совістю.
